Для початку, хотілося б зауважити, що цей допис точно не орієнтований на людей, для яких стосунки - це про тимчасове або одноразове задоволення своїх потреб, а скоріше для тих, хто розглядає свого партнера як потенційного чоловіка/дружину, або вже знаходиться в шлюбі, або в пошуках довготривалих, міцних стосунків.
Те, чим ми керуємось, вступаючи в романтичні відносини, або навіть шукаючи такі, в певній мірі визначають їхню якість і здатність до розвитку в майбутньому. З якими мотивами ми б не вступали в ті чи інші відносини, рано чи пізно настають моменти, які стають випробовуванням як для нас самих, так і для стосунків. Щоб краще зрозуміти першопричини наших рішень в таких ситуаціях і їх наслідки, я б хотіла підняти важливу тему і відповісти на питання - кохання, це про вибір чи все ж таки про некотрольовані емоційні переживання?
Якщо звернутись до класичного визначення кохання, то знайдемо наступне, - це почуття глибокої сердечної прихильності, що охоплює низку сильних і позитивних емоційних і психічних станів. Звучить доволі зрозуміло та переконливо, одразу мимоволі з’являється асоціація красивих романтичних історій з фільмів.
Проте, особисто для мене кохання має ще декілька визначень, і в своїй основі, на мою думку, - це не так емоція, як дія.
Щоразу передивлюючись улюблені романтичні мелодрами, мене більше цікавило, як могло б скластись життя головних героїв після хепі-енду, з якими труднощами вони могли б зіштовхнутись, які вони стали б з появою дітей, як би поводились під час криз особистісних і сімейних, чи змогли б зберегти сім’ю і плекати те взаємне тепло, яке зародилось в період закоханості, чи все ж таки пішли б шукати далі нових захоплюючих стосунків.
Сьогодні розлучення - доволі стандартна історія. Часто при першій кризі з думками «певно це просто не моя людина» ідуть за пошуками нових яскравих почуттів, адже я «гідна кращого, постійних проявів уваги, компліментів, квітів і вазаглі, щоб мене носили на руках», або «я вартий більшого, де мої вечері з першим, другим і компотиком». Звісно, я гіперболізую, але і таких ситуацій існує вдосталь. Хтось може зауважити, що це просто брак комунікації, і подібні проблеми можна вирішити, і буде цілком правий, проте не завжди є готовність і більше того, розуміння необхідності цієї комунікації. А хтось може сказати, так, але я просто не відчуваю до цієї людини тих емоцій, що раніше, тому краще не мучитиму її і відпущу (і звісно піду шукати нових пристрасних вражень). На цьому моменті важливо розрізняти стосунки як зустрічання і стосунки в шлюбі, з багатьох причин. Основна з них - це відповідальність, яку ви берете стаючи дружиною та чоловіком. Коли ж ви на етапі зустрічання, з часом ви можете виявити певні моменти, які суперечитимуть вашим цінностям і тоді дійсно варто відпустити одне одного. Проте шлюб працює трошки по-іншому.
*Тут не йдеться про аб’юзивні стосунки, де присутнє психологічне/фізичне насилля. В таких випадках необхідно терміново звертатись за допомогою до відповідних служб.
Коли двоє закохуються, поринають в ейфоричні почуття та емоції, насолоджуються спільним часом і їм здається, що вони вже кохають цю людину, коли насправді, вони люблять своє уявлення про неї і ті емоції, які вона їм дарує. Вони люблять те, якими особливими вони почуваються поруч, насолоджуються тим, що вона робить для них, і це має місце бути, це абсолютно природні речі. Але це не про «кохати саму людину». Поясню чому.
Покохати людину можливо лише пізнавши її сутність, побачити її без прикрас і всіх принад, якими ми так захоплювались на початку, оголити її душу і у всій красі побачити і прийняти всі недоліки. І на перших порах це може здатись умовно не складною задачею, адже ми ще маємо залишки цієї ейфоричної закоханості і ми думаємо: «Так, я все одно готова/готовий іти по життю з цією людиною попри все». Далі стається шлюб і роки спільного життя, діти, кризи і інші різноманітни виклики попри все те щастя та любов, які панують паралельно. Ми змінюємось протягом життя, і особливо змінюємось в шлюбі, адже людина здатна рости лише у взаємодії з іншою. Таким чином наш чоловік/дружина стає нам пожиттєвим партнером, з яким ми ростемо, набуваємо нових цінностей і життєвих навичок, ми викристалізовуємось завдяки одне одному. І цей шлях тернистий. Нам можуть не завжди подобатись зміни, які відбуваються, в такі кризи люди схильні обирати простіший варіант - шукати нове, зрозуміле, де не потребуються зусилля, де можна знову відчути легкість і закоханість. Ми можемо думати: «Вона так змінилась, я не впізнаю його, я не з такою одружувався/ я не за такого виходила заміж, мені це не ок, піду шукати інше щастя». Якщо виникають такі думки, йомвірно не кохання до іншої людини лежало в основі укладання шлюбу, а втіха від задоволення своїх емоційних потреб поруч з нею. В протилежному випадку поставатимуть питання : «Мені здається він проходить складний етап в житті, ці зміни їй не на користь, я знаю яким він може бути, як я можу допомогти їй вийти з цієї кризи, чим можу бути корисною щоб підтримати». Відверто, але з любов’ю вказати партнеру на проблему і пройти її разом. Звісно, в такі періоди не може йти мова про задоволення якихось своїх потреб в емоційному плані, нам може бракувати уваги, терпіння, смиренності, але ніхто не казав, що стосунки мають бути легкими і безтурботними, хіба що ви в пошуках саме такого одноразового формату. Але в намаганнях побудувати міцні відносини з перспективою спільного подальшого життя, ставити єдність на перше місце - необхідна навичка. Таким чином, ви закладаєте міцний фундамент на роки вперед, цеглинка за цеглинкою будуєте і вдосконалюєте свої стосунки і себе в них, піклуючись одне про одного.
Звісно, всі ми люди і як би сильно не намагались ставати кращими і гідними, нам властиво виснажуватись, опускати руки, брати паузу, вагатись, і це теж нормально. В такі миті для кожного має бути своє місце сили, де можна черпати ресурс, натхнення і сили продовжувати свій шлях. Для мене - це Бог і молитви, це те постійне в моєму житті, на що я завжди можу спертисть і отримати все, що потребує серце.
Проте, є дуже важливий момент, який варто підкреслити. Особливо в часи, коли ми відчуваємо емоційну спустошеність в стосунках, або коли починають зринати сумніви в почуттях партнера, і я повторюсь, особливо в такі моменти потрібно діяти через любов. Коли ми бачимо, що у вазончика починають підсихати листочки, ми не кажемо «поллю тебе за тиждень, я не маю сил, куплю потім інший, якщо геть зів’янеш». Ні, ми набираємо воду і поливаємо, щоб зберегти йому життя. Коли ми відчуваємо емоційну засуху, ми не маємо казати «ах, ну може за місяць щось владнається само собою, ну якщо ні то може це просто не моє». Ми маємо діяти через любов, дбати про стосунки, дбати про потреби свого партнера навіть тоді, коли самим складно. Ми не завжди можемо обирати, що нам відчувати, але ми завжди здатні обирати, як нам чинити.
Любов породжує любов. Не обов’язково, щоб ваш внутрішній вазончик поливав лише партнер, ви здатні це зробити самі, але тільки в тому разі, коли поливаєте вазончик свого партнера. Діючи через любов до іншого, ми наповнюємо самі себе любов’ю. Натомість, що менше ви дієте в дусі любові, тим більше переконуєтесь в тому, що й вас почали любити менше, - в результаті з’являється умовна спіраль, в якій ви удвох котитесь все нижче і нижче. Знаю, це звучить трохи парадоксально, але уявіть, так працюють стосунки. І важлива примітка: за умови, що ви дієте щиро, без прихованих мотивів отримати щось взамін.
Кохання - це не лише про прекрасні емоційні забарвлення, адже вони доволі мінливі. Вони швидше прикрашають, аніж являються постійним топливом.
Кохання - це знати всю сутність людини і попри все, щодня обирати кохати її.
Кохати - це обирати свого партнера кожного дня. Обирати його в хорошому і поганому гуморі, в дні безтурботні і дні кризові, обирати коли в середині все палає від почуттів і коли настає спустошення, обирати його сильні сторони і рівно так само обирати його недоліки, обирати його коли він/вона радує нас і обирати коли робить нам неприємно, коли хочеться сміятись і коли хочеться плакати, коли легко і коли складно.
Нагадує обітниці, які ми зазвичай чуємо на весіллях, чи не так? В радості і в горі, в здоров’ї і хворобі. Але чомусь ми так швидко починаємо забувати про них, коли настають ті самі труднощі, продовжуючи жити ілюзією що ця пристрасть і палка закоханість, з яких все починалось триватиме все життя і буде допомагати долати всі виклики. Роки розвіюють ці хиткі уявлення і тоді постає вибір: кохати чи шукати інше. Маленький спойлер для тих, хто охоче вибирав би друге - там буде такий самий сценарій.
Завершити хотілося зврнувшись до одного з важливих принципів життя: ніщо не живе по-справжньому, якщо спочатку не помре. Дуже влучно висловився з цього приводу письменник Клайв Стейплз Льюїс в контексті стосунків: «Ви повинні дати «вмерти» цьому незрілому втіленню любові, щоб істинна любов могла воскреснути і жити вічно» . Іншими словами, щоб виплекати істинне почуття кохання і побудувати міцні стосунки довжиною в життя, потрібно пройти через умовну смерть первинних відчуттів палкої закоханості і ілюзій, які вона породжує, трансформуватись і дати вашому коханню набувати глибини, вибираючи діяти, щодня.
З любов'ю,
Мар'яна💗
Comments